Дописи

Оренда землі: рівноправне партнерство чи дисбаланс?

В Україні існує проблема, не дуже помітна на перший погляд. Це проблема взаємовідносин між громадянами-власниками земельних паїв – орендодавцями та підприємствами-орендарями земель.
Проблема в тому, що люди, підписавши договір оренди землі з тим чи іншим орендарем, часто потрапляють у кабальні взаємовідносини зі своїми ж орендарями.
Чому ці відносини є кабальними? Тому, що орендарі, обробляючи чужі землі (землі, що належать громадянам-орендодавцям), поводяться на цих чужих землях як повноправні власники-хазяї. А тим, хто дійсно є власниками земель, відводиться роль непроханих гостей, які до того ж ще й насмілюються вимагати собі орендну плату!
Простий і дуже поширений приклад: до складу земельного паю входить ділянка, яка в державному акті на право власності на землю визначена як сінокіс. Тобто, на цій ділянці має рости трава – для випасу худоби і для заготівлі сіна. При цьому яке-небудь агроформування залюбки бере в оренду цей сінокіс, розорює його на ріллю і вирощує на цій ріллі якісь польові культури. А орендну плату за взятий в оренду сінокіс сплачує не як за фактично використовувану ріллю, а як за сінокіс – тобто таким чином відчутно недоплачує громадянину-орендодавцю. Такі випадки є досить поширеними, і так з року в рік. І це лише один епізод, один з багатьох способів зменшення доходів громадян, які передають свої землі всяким-різним агроформуванням.
Звісно, не всі орендарі порушують умови договорів, однак проблемні ситуації виникають доволі часто.
І з цим треба щось робити, треба налагоджувати продуману, послідовну систему захисту прав та інтересів громадян-орендодавців.

В якій Україні ми хочемо жити?

В якій Україні ми хочемо жити?

Через 30 років після проголошення незалежності ми не стали тим суспільством, яке має добробут, розвиток, впевненість в майбутньому. Більше того, не маючи всього згаданого, ми маємо ще й війну на своїй землі. Причини? Причин багато. І почати їх пошук правильно буде з себе. Що ми зробили не так, як належало б зробити? Що саме ми не зробили, в той час як це треба, або й навіть необхідно було зробити? Питання складні, і їх не два – їх багато. Відповідей маємо менше.

Щоб досягнути того, чого ми хочемо, треба, для початку, чітко знати і сформулювати наші прагнення. Ми хочемо добробуту. Хочемо стабільності. Хочемо точно знати, що все хороше, що є в нашому житті – збережеться і примножиться. Хочемо бути впевненими, що життя в Україні має сенс і гарні перспективи. Ці бажання – прості й загальнозрозумілі. Але, якщо всі ми (принаймні – переважна більшість) хочемо, щоб так було в Україні, то чому такі наші бажання дотепер не здійснені, і навіть все ще далекі від того, щоб здійснитись? Те, що таке питання існує – то ознака того, що щось ми робили не так. І щось ми робимо не так. Що саме? З’ясуймо разом.

Щоб зварити смачний борщ, потрібен хороший рецепт, перелік всіх продуктів, необхідних для борщу, і ще потрібен вмілий кухар.

Щоб побудувати затишний будинок, потрібен продуманий до дрібниць і ретельно складений проект, потрібні якісні будматеріали, і потрібні вмілі, добросовісні будівельники.

А що потрібно, щоб збудувати відповідальну державу, а з нею – і процвітаюче, цілісне суспільство? Адже, погодьмось, що збудувати саме таку державу – то складніше, аніж зварити смачний борщ чи побудувати затишний будинок!

Отже, якщо ми хочемо поїсти смачного борщу – то розуміємо, що не можна допускати до його приготування невмілого кухаря чи таку ж господиню.

Якщо ми хочемо жити в затишному будинку – то розуміємо, що цей будинок не належить проектувати і будувати руками невмілих проектувальників і будівників.

А якщо ми хочемо жити у відповідальній державі, то маємо розуміти, що до влади, яка й уособлює державу, не можна допускати безвідповідальних, брехливих, нечестивих, жадібних, крадійкуватих осіб. Чому так? Та просто тому, що держава неминуче буде такою, якою є люди, котрі цю державу уособлюють. От так і живемо, і «маємо те, що маємо». Чи потрібно щось змінювати? Так! Чи можна щось змінити? Так!!! А про те, як нам разом, усім суспільством, змінювати Україну до кращого, аж допоки вона стане такою, якою ми хочемо – сильною, самодостатньою, відповідальною – про це нам треба говорити, дискутувати, визначати шляхи і дії, які потрібні для результату. Бо 30 років сподівань на владу – то, погодьмось, є час, що безповоротно втрачений, змарнований.